Добре відомо, що в російських архівах (зокрема в Москві й Санкт-Петербурзі) зберігаються безцінні матеріали з історії України доби Гетьманщини. Це, безперечно, стосується документів, дотичних періоду гетьманування Івана Мазепи. Значний їх масив через неоднозначне ставлення до цієї особи ще й досі не введено в науковий обіг. Не секрет, що для багатьох І.Мазепа й дотепер є «зрадником», згадка про якого вкрай небажана. Проте останнім часом у Росії намітились серйозні зрушення в оцінці І.Мазепи, що дозволило зайнятися вивченням відповідних архівних матеріалів.

Кілька років тому в Санкт-Петербурзі з ініціативи Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету розпочалася серйозна робота з дослідження й підготовки до публікації документів Івана Мазепи. Ідеться, перш за все, про т. зв. *Батуринський архів» — комплекс документів, вивезених А.Меншиковим у 1708 р. після здобуття й сплюндрування Батурина. Довгі роки ці документи зберігалися в складі різних колекцій Москви та Санкт-Петербурґа й не були використані в жодній з опублікованих праць з історії України.

Рештки Батуринського архіву (близько 1000 документів) зараз зберігаються в архіві Санкт-Пе-тербурзького інституту історії РАН (СПбІІ РАН)¹. Це ориґінали, а також копії вхідної кореспонденції І.Мазепи за 1690-1708 рр., виконані за указом Петра І в 1710 р. ² Серед найцінніших документів - ориґінали царських указів (які не ввійшли навіть у таке солідне видання, як «Листи й папери імператора Петра Великого»), листування Ф.Ґоловіна з гетьманом стосовно запорожців, а також російський переклад написаної І.Мазепою польською мовою (через його роман із Мотрею Кочубей) поеми «Старик с телом беседует». З огляду на те, що на цей час відомий лише один поетичний твір І.Мазепи, ця знахідка становить неабиякий інтерес.

Не менш цікаві матеріали (перш за все, ориґінали листів І.Мазепи до А.Меншикова) містяться й у похідній канцелярії А.Меншикова, яка зберігається в тому не архіві. У цих листах гетьман докладно описує події Північної війни (приміром, облогу Замостя), обговорює нагальні питання. Серед документів князівської канцелярії за 1708-1709 рр. є багато унікальних матеріалів про долю «Мазепиних скарбів», в яких ідеться про поділ майна гетьмана після його падіння³, а також про здобуття Білої Церкви⁴, перемовини з козацькими полковниками та ін.

В архівних колекціях Санкт-Петербурґа зберігаються також ориґінали й копії універсалів І.Мазепи за 1687—1708 рр., які не потрапили в нещодавнє академічне видання «Універсали Івана Мазепи»"⁵. Серед них багато таких, що стосуються діяльності гетьмана з відновлення козацької адміністрації на Правобережній Україні на початку XVIII ст. Усі ці джерела планується видати у двох випусках публікації «Гетман Иван Мазепа. Документи из архивных собраний Санкт-Петербурга». Перший випуск міститиме матеріали за 1687-1705 рр. (348 одиниць), а його публікація планується на осінь 2006 р.

Окрім того, багато цінних і не введених у науковий обіг документів зберігаються в московських зібраннях. Згадаю лише про деякі знахідки, зроблені автором в останній час.

Перш за все, це ориґінал доносу старшини (1687 р.) на гетьмана І.Самойловича⁶. Опублікований Д.Бантишем-Каменським його російський переклад XVII ст. містить низку помилок і неточностей, проте саме цією публікацією користувалися більшість істориків (у т. ч. М.Костомаров і О.Оглоблин). Відтак аналіз ориґінала дозволяє зробити кілька цікавих спостережень і висновків. Перша частина доносу була написана рукою ґенерального писаря Сави Прокоповича, а друга - Михайлом Вуяхевичем. Досить цікаві й ті цензурні зміни, що їх зазнав документ при перекладі в Посольському приказі⁷. До певних висновків спонукає й спосіб розташування підписів старшин під документом.

Цікавим аспектом гетьманства І.Мазепи є його стосунки з придворною «партією» Наришкіних і з самим Петром перед падінням правительки Софії. Це питання завжди було вкрай непопулярним у традиційній російській і радянській історіографії, оскільки співпраця гетьмана й царя-реформа-тора не вписувалася в схему подання політики «вічного зрадника». Очевидно, саме тому поза увагою залишився цінний документ про відправку Петром у перших числах лютого 1689 р. посольства стольника І.Тараканова до гетьмана І.Мазепи, київського митрополита й архімандрита Києво-Печерської лаври. Стольник мав повідомити про одруження Петра з Євдокією Лопухиною й привезти гетьманові частування від «святкового столу»⁸. Сам по собі факт самостійних дій у цей період «партії» Наришкіних від імені Петра - унікальний та вкрай цікавий, а те, що Наришкіни під час загострення суперництва із Софією подбали про встановлення контакту саме з І.Мазепою наводить на певні роздуми⁹.

Низка документів із зібрань СПбІІ РАН та РДАДА стосуються подій осені-зими 1708 р., коли І.Мазепа вів таємні перемовини з Петром. Цей епізод завжди викликав суперечки серед істориків. Так, сучасний український історик С.Павленко вважає, що опублікований Д.Бантишем-Каменським лист¹⁰Ґ.Ґоловкіна до І.Мазепи - сфабрикована росіянами для дискредитації гетьмана в очах шведів фальшивка¹¹. В архіві ж СПбІІ РАН зберігся лист Ґ.Волконського від 20 листопада (ст. ст.) 1708 р., в якому докладно йшлося про обставини прибуття в Сорочинці Д.Апостола¹². Цей документ повністю руйнує арґументи С.Павленка. Окрім того, інтерес становить чернетка листа Ґ.Ґоловкіна, яка зберігається в РДАДА - документ дає змогу зробити деякі уточнення, упущені Д.Бантишем-Каменським при публікації¹³. Але ще більш цікавим є неопублікований Д.Бантишем-Каменським документ - оригінал листа Д.Апостола до Ґ.Ґоловкіна від 1 січня 1709 р. з Білоцерківки „о посыілке К Мазепе известных писем с Андреем Борисенком, и о возвратном его оттуда приезде и отправлении к князю Меншикову для донесення своей комиссии"¹⁴. Лист цей підтверджує, що перемовини Петра й І.Мазепи восени-узимку 1708 р. все ж таки відбувалися¹⁵.

Ще один документ, який перебував поза увагою істориків — т. зв. «Московські статті Івана Мазепи»¹⁶. Традиційно вважалося, що юридичним документом, який визначав взаємини І.Мазепи з Москвою, були Коломацькі статті, ухвалені при обранні його гетьманом у 1687 р. за наполяганням В.Ґоліцина. Насправді ж у 1689 р., під час поїздки гетьмана до Москви, де він став свідком наришкінського перевороту, за його ініціативи були ухвалені нові статті, що їх ми називаємо «Московськими»¹⁷. Це був документ принципового характеру - І.Мазепа сповна скористався зі сприятливої політичної ситуації {падіння прихильника обмеження автономії Гетьманщини й перетворення гетьмана на маріонетку В.Ґоліцина) та домігся від Наришкіних великих поступок.

Перш за все, ідеться про відновлення згідно з Московськими статтями оренд, запроваджених ще за І.Самойловича й скасованих п.22 Каламацьких статей. Оренди давали економічну незалежність гетьманській скарбниці, а, отже, забезпечували реальну автономію Гетьманщини. Окрім того, І.Мазепа домігся проведення перепису козаків, що було важливим для посилення державної влади. По суті, це було розвитком положень п.З Каламацьких статей, де йшлося про створення реєстру в 30 тис. козаків. Проблема козацького перепису не втрачала актуальності з часів Б.Хмельницького, коли поява маси покозачених спричинила соціальну нестабільність, сприяючи початку «Руїни»¹⁸.

За Московськими статтями І.Мазепа також одержав дозвіл навести лад у ґуральництві, що було одним із найважливіших економічних факторів. Гетьман подбав і про те, щоби посилити особисту владу, поставивши її вище влади старшин і російських воєвод. Цьому сприяв п.10, згідно з яким будь-які надання в Україні без його, гетьмана, вказівки заборонялися.

Усе сказане вище - лише перші висновки, які можна зробити з архівних джерел, що стосуються Івана Мазепи і які, безумовно, потребують більш глибокого вивчення. Подальша робота в російських архівах відкриває перспективи об'єктивного та наукового підходу до непростих подій минулого.

1. Архив Санкт-Петербургского института истории Российской академии наук (далі – Архив СПбИИ РАН). - Ф.83 (Походная канцелярия А.Д.Меншикова).
2. Указ царя Петра Алексеевича от 25 июля 1710 г.
3. «О пересмотре и разборе бьівших в походной канцелярии в Москве Мазепиньїх писем» // Архив СПбИИ РАН. - Ф.83. -Оп.2 (Книга копий №11).
4. Зокрема про історичні реліквії Війська Запорізького - булаву, бунчук і військову печатку Богдана Хмельницького, одержані ним від Яна Казимира 1649 р. // Там же. - Оп.1 (№2791). - Л.1-1 об.
5. Архив СПбИИ РАН. - Ф.83. - Оп.1 - №2711. - Л.1-1 об.
6. Універсали Івана Мазепи 1687-1709 / Упоряд. І.Бутич. - К.; Л., 2002.
7. Российский государственньїй архив древних актов (далі — РГАДА). — Ф.124 (Посольский при-каз). - Оп.2 (№11). - Л.3-9 об.
8. Публікацію див.: Яковле.ва Т.Ґ. Донос старшини на І.Самойловича: аналіз першоджерела // УІЖ. - 2006. - №4.- С.190-201.
9. РГАДА. - Ф.229 (Малороссийский приказ). - Оп.1 (№203). - Л.5-5 об.
10. Див.: Яковлева Т.Г. Переворот Нарьішкиньїх и Мазепа // Сборник в честь Р.Г.Скрьшникова. - Санкт-Петербург, 2006.
11. Бантьіш-Каменский Д. Источники малороссийской истории // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских. - Москва, 1858. - Кн.1. - Т.2. - С.212.
12. Павленко С. Міф про Мазепу. - Чернігів, 1998. - С.193.
13. Архив СПбИИ РАН. - Ф.83. - Оп.1 (№ 2714). - Л.1 об.
14. РГАДА. - Ф.124. - Оп.1 (1708. №120). - Л.1 об.
15. Там же. - Оп.1 (1709. №7).
16. Див.: Яковлева Т.Г. Иван Мазепа в поисках политического решения летом-осенью 1708 года //Белоруссия и Украина. История и культура. - Москва, 2006.
17. РГАДА. - Ф.229 (Малороссийский приказ). - Оп.2. - Дело №57. - Л. 137 об.-149.
18. Статті були підписані 20 вересня 1689 р. (ст. ст.), коли 1.Мазепа повторно приїхав до Москви, уже одержавши «отпуск» у Петра в Троїце-Сергієвому монастирі. За два дні., 22 вересня, I.Мазепа від'їхав до Батурина.
19. Див.: Яковлева Т.Г. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини i початок Руїни. - К., 1998; Її ж. Богдан Хмельницький i рядове козацтво // УІЖ. - 1995. - №4. -С.56-67; Её же. Украина в XVII веке: руина, революция? // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавншшх часів до кінця XVIII ст.). - Вип. 5. - К., 2005. - С.667-677.