Навігація
Головна
Новини
Експозиції
Мистецькі виставки
Відео про нас
Статті
Бібліотека музею
Скачати книгу
Контакти

Оголошення
З 9 до 28 червня 2016р.
експонується виставка
живопису Павла Пушкарьова

З 7 до 26 червня 2016р.
експонується виставка
вишивки Макаренко Світлани
"В країні вишиваних мрій"


Ми на Facebook


Буккросинг


Музей зробив поличку
з книгами Буккросингу!


Партнери сайту











Лічильник


Історичні поховання XVII-XVIII ст. в Суботові

Надія Кукса
Старший науковий співробітник
Національного історико-культурного заповідника „Чигирин”

"Козацька скарбниця"(гетьманські читання). Випуск 3. Київ 2006, ст.97

Серед скупих відомостей щодо суботівських церков чільне місце посідають згадки про них як про місця поховання Тимоша та Богдана Хмельницьких. Показово, що саме трагічні події, досить детально описані в першоджерелах, стали основним підґрунтям для подальших інтерпретацій в студіях істориків ХІХ-ХХ ст. і в результаті суттєвих часових нашарувань являють настільки розмаїту фактологічну палітру, що не дає змоги відтворити більш-менш реальну картину обставин і подальшої долі поховань. Співставивши та проаналізувавши відомі нам дані, спробуємо певною мірою пролити світло на таємниці, що притягували і продовжують притягувати не одне покоління дослідників.

В другій половині 80-х рр. ХVІ ст. в Суботові з'являється родина Михайла Хмельницького, який згодом стає чигиринським підстаростою [1]. Очевидно, тоді ж на так званому Козацькому майдані - центральній частині хутора було закладено дерев’яну споруду церкви Святого Архістратига Михаїла [2]. Як свідчать народні джерела, на прилеглій до храму території, здавна знаходився стародавній цвинтар: під час будівельних робіт під підлогою церкви було виявлено уламок надмогильної плити з написом: "1600 года, мая 7 дня", збиту літеру „К”, а також велику кількість кісток зі старих могил.[3] Логічно припустити, що тут свого часу могли знайти свій останні прихисток і родичі Михайла, а згодом і Богдана Хмельницьких. Зокрема, перша дружина гетьмана Ганна Сомківна, котра померла в Суботові в 1647р. (Оскільки, відомо, що вже на час одруження Ганна була сиротою, малоймовірно, щоб поховали її на батьківщині в Переяславі). Чи не тому, як зазначає польсько-український історіограф И. Ролле, Михайлівська церква "була під особливою опікою гетьманового сина"? [4] А всього через 6 років тут було поховано і самого Тимоша Хмельницького.

22 жовтня 1653р. тіло його доставили до Чигирина і помістили, вірогідно, в улюбленій гетьманом Свято-Успенській церкві [5]. В поглядах різних дослідників щодо місця поховання Тимоша споглядаються суттєві розбіжності.

Найбільш вірогідними з огляду на час і обставини фіксації видаються відомості записок Павла Алеппського, датовані 2 серпня 1654 р. "... ми прибули до села Суботова, де звичайно жив небіжчик Тимофій, син гетьмана. Мешканці вийшли нам на зустріч з процесією і запровадили нас до великої нової церкви св. Михайла. Тут зібрані скарби з вірменських церков, що небіжчик Тимофій пограбував, поруйнував у Сучаві, в Молдавіі. В сій церкві і гробовець Тимофія, над ним за звичаєм висить велика корогва, а на ній дуже подібний портрет героя — верхи на коні, з мечем в правій руці, з булавою в лівій, перед ним Молдавія — країна, яку він збирається завоювати...Його вдова... кілька разів відвідала нашого владику. В неділю рано (3 серпня - П.А.), після заутрені ми в її присутності відправили панахиду над її чоловіком [6].

Помилковим є посилання Михайла Грушевського на записки Павла Алеппського: "Побувавши потім в Чигирині, він описав гробовець Тимоша, і свою стрічу з його вдовою, що жила там - пожалував її гірку долю" [7], беручи до уваги наведені вище спогади мандрівника про його перебування в Суботові, подані самим же М.Грушевським в т.ІХ-2 "Історії України-Руси". Напрошується думка, що історик в даному випадку ... ототожнює Суботів з Чигирином.

Висвітлюючи віддані Тимошеві посмертні почесті, М.Грушевський посилається на докладні описи Московських послів, що перебували на той час в Чигирині: "2 листопада привезли його до Чигирина, під доглядом свояка Павла Яненка... Тимошева жінка була тоді в Суботові, стріла його там і з ним приїхала до Чигирина. Там стрічали його і гетьманова дружина, син, доньки, наказний полковник Василь Томиленко і козаки кінні і піші зі зброєю. Духовенство в ризах з образами теж виходило стрічати його за місто, "на поле". Як заносили тіло до церкви, козаки стріляли з рушниць, а з городу з гармат. Поставили його в церкві, і до приїзду батька ховати не будуть" [8].

Й.Ролле відмічає: ”Ховали Тимоша 27 грудя в Суботові у церкві св.Михайла. Тіло везли з Чигирина. В траурній процесії йшли батько, мачуха, сестри та козацька старшина" [9]. Неоднозначно можна трактувати дані про місцепоховання Тимоша, наведені Д.М.Бантиш-Каменським на основі малоросійських справ Колезького Архіву 1653 р. N3 в праці "История Малой России"; "...Тело его было предано земле 27 декабря, в Субботове, в храме, отцом его сооруженном" [10].

Назва храму опускається, в зв’язку з цим, якщо брати до уваги замітки Павла Алеппського, де він Михайлівську церкву визначає як новозбудовану, можна стверджувати, що Д.Бантиш-Каменський має на увазі саме її.

Очевидно, Тимоша Хмельницького було поховано саме в Михайлівській церкві у зв’язку з тим, що родова усипальниця Хмельницьких — церква Святого Пророка Іллі на той час ще була не добудована. Однак, в "Історії русів" натрапляємо на відомості, що поховав гетьман свого улюбленця в "Суботівському своєму монастирі, в мурованій церкві" [11].

Насамкінець зазначимо, що на противагу приведеним вище свідченням, М.Костомаров зауважує, що Тиміш був похований в Медведівському монастирі [12]. Проте підтверджень цій інформації в авторитетних джерелах ми не знаходимо.

На жаль, поки що не виявлено літописних даних про точний рік побудови та саме спорудження церкви Святого Пророка Іллі. З непрямих свідчень Самійла Величка, Григорія Грабянки можна зробити висновок, що церква будувалася як домовий храм сім’ї Хмельницьких впродовж 1651-1653 рр. Рік побудови церкви викликає суперечки між дослідниками, адже Павло Алеппський, подорожуючи через Суботів 1656 року відмічає, що в цей час в приміщенні проводились облицювальні роботи.

Знаходимо згадки про Іллінську церкву у зв’язку із смертю Богдана Хмельницького. По смерті прах Б.Хмельницького перевезено в с. Суботів і поховано в Іллінській церкві. Літописець С.Величко стверджує, що гетьман помер 27 липня в Чигирині, а похорон відбувся аж 23 серпня в Суботові: "Лазар Баранович, архієпископ Чернігівський взяв з великою публікою і церемонією тіло Хмельницького і. перенісши в його маєтність, в Суботів, поховав оноє в церкві кам’яній, його ж Хмельницького коштом созданій" [13].

Літопис Г.Грабянки підтверджує це: в ньому сказано, що "всі на погреб його (Богдана Хмельницького) сошедшиеся генерали і полковники, старшина їх і чернь з превеликим плачем і жалістю купно ж і військовим обрядом попровадшие з Чигирина в Суботів і там в церкві кам’яній, від самого ж иногда созданой, в недільний день перед Семеном погребли" [14].

Нарешті, і в літописі Самовидця зазначено, що Богдан Хмельницький був похований в Суботові, в ринковій церкві. Ймовірно, Самовидець ринковою називає саме Іллінську церкву. Підтверджується це припущення тим, що в деяких історичних матеріалах згадується, що за Іллінською церквою був ринок. Якщо взяти до уваги більшість відомостей про Іллінську церкву, можна твердити, що Б.Хмельницький був справді похований у єдиній кам’яній церкві Суботова – Іллінській.

У народній думі оспівується поховання Хмельницького за старим козацьким звичаєм:

Тоді ж козаки штиками суходіл копали,
Шликами землю виносили,
Хмельницького похоронили;
Із разних пищаль подзвонили,
По Хмельницькому похорон счинили [15].

Невідомо, чи домовина гетьмана залишилася на місці поховання. У "Чернігівському літописі" XVIII ст. було вміщено відомості, що 1664 року, коли польсько-шляхетські війська захопили Чигирин, за наказом Стефана Чарнецького тіла Богдана і його сина Тимоша були видобуті і викинуті з домовини. Але ця вістка не підтверджується і не вважається достовірною [16].

Відомо, що саме в 1664 р. Стефан Чарнецький спалив Бужин та Суботів. Тоді ж зруйновано будівлі та укріплення садиби гетьмана. Чому залишилась практично не ушкодженою церква, поки що залишається таємницею. Не виключена можливість, що знищена була й дерев’яна споруда Михайлівської церкви. Доля гробовця Тимошевого залишається не з'ясованою. У виданому 1864 р. описі Київської губернії Л. Похилевич вказує на рік однієї з відбудов храму — 1718 [17]. Серед переліку злиденного церковного майна в візитації 1726 р. бачимо і "гробовець старинный деревянный расписной" [18], проте схильні вважати, що тут говориться про т.зв. "гріб господній".

Інтригуючі, однак, суперечливі відомості щодо поховань всередині церкви знаходимо в збірці священика Марка Грушевського "Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Суботова". Цікаві подробиці, пов’язані з черговою відбудовою приміщення храму повідав Йван Пушкар: "Це вже п’ята (церква) на цьому самому місці. Як забив оце наостанці службу Дирдовський (священик.-Н.К.), та мужики заходились позивати його до владики, якось сталась, що треба було її переносити на друге місце, та консисторія приписала що не можна переносити, бо у їй похований Тиміш, син Богданів. То через те й на цьому самому місці її лишили і як перестроювали, довелось бачити, що під нею було. Громада не дала у низь повернути Михайла святого, не попустилась та й годі. Лякали, й злидні заїдять людей, як строїтимуть наново її... А воно і не погіршало. (Проказував Йван Пушкар, літ багато, більш сотні) [19].

За статистикою Л. Похилевича, за період з 1808 по 1864 рр. кількість жителів в Суботові зросла відповідно з 1157 до 2419 осіб [20]. Це спричинило необхідність зведення нового, більш просторого приміщення Михайлівської церкви. Орієнтовно 1874 року розпочалися будівельні роботи. Оскільки, впритул до стін старої будівлі розмістився цвинтар, розширення розмірів церкви на віковічному місці стало неможливим. Стару будівлю акуратно розібрали (зогнила тільки шалівка, дерев’яні конструкції виявилися придатними для будівництва нового приміщення). Винесли надвір. Священик не дозволив младенца беспокоїть [21]. Останки поклали на місце. Існувала інформація, що було виявлено поховання малолітнього сина Богдана, якого начебто насмерть засік Чаплинський під час нападу на Суботів.

До речі, подібні перекази побутують серед мешканців Суботова до цього часу.

Зі встановленням на Чигиринщині радянської влади розпочався новий, далеко не найкращий період історії суботівських церков.

9 листопада 1921 р. професором Української АН Г.Стеллецьким в Іллінській церкві та на прилеглій до неї території було проведено розкопки.

Протягом останніх десяти років серед архівних документів 20-х рр. ХХ ст. нам доводилось натрапляти на лаконічні непрямі відомості про археологічні студії Г.Я.Стеллецького в Суботові. Однак даних, виявлених раніше, було недостатньо для оприлюднення результатів вказаних досліджень Нещодавно в фондах Черкаського обласного краєзнавчого музею нами виявлено матеріали, які дозволяють пролити світло на мету, хід, результати, наслідки розкопок Г.Я.Стеллецького.

Основною метою експедиції, як вказано в "Протоколі наукового досліду церкви Іллінської Богдана Хмельницького в селі Суботові Чигиринського повіту 1921 року 6 грудня н. ст." [22], стало "остаточне з'ясування і розв’язання історичної тайни Богдана-подлінного місця його поховання" [23]. Відразу варто зазначити, що професор обрав досить оригінальний шлях для своїх досліджень: за історичне підґрунтя подальших наукових студій взяв легенди і перекази, записані суботівським священиком Марком Грушевським на межі ХІХ-ХХ ст. і вміщені в літописі Михайлівської церкви. Причому, основний акцент було зроблено на переказі, де розповідалося, що Богдана Хмельницького було поховано не в Іллінській церкві, як досі вважалося, а в дерев’яній Михайлівській. А під одним з кам’яних хрестів, що побіля Іллінської церкви, начебто було поховано іншого небіжчика - так званого "підміненого Богдана" з метою ввести в оману поляків, щоб ті не змогли поглумитись в майбутньому над останками гетьмана. З невідомих нам причин знехтувавши загальновідомими на то час згадками про поховання Богдана Хмельницького, досить детально описаними в літописах Самовидця, Самійла Величка, Григорія Грабянки, а також інформацією з досить ґрунтовних праць авторитетних дослідників і вчених Л. Похилевича, П. Куліша, М. Аркаса, М. Грушевського та інших, не ознайомившись з матеріалами Київського археологічного товариства, Г. Стеллецький свідомо спрямував свої дослідження в бік підтвердження незаперечної істинності версії поховання гетьмана, зафіксовано в літописі Михайлівської церкви.

Було обрано два об’єкти для проведення розкопок: частина південної стіни храму, де на той час знаходилась мідна табличка з написом: "Здесь погребено тело Богдана Хмельницкого" та місце під одним з хрестів, що знаходиться за Іллінською церквою ліворуч, рахуючи від вівтаря. Слід зауважити що розкопки були поспішними і досить поверхневими. Протокол проведених досліджень було передано Г.Стеллецьким на зберігання до справ церкви Св. Пророка Іллі в Суботові [3].

По закінченню розкопок професор як почесний член новоствореного Чигиринського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва виступив на 1-му засіданні товариства з науковим повідомленням щодо останніх наукових студій в Суботові, що викликало природній ажіотаж і розбіжність думок з приводу почутого серед членів товариства.

Однак, виступом перед аудиторією, в тій чи іншій мірі обізнаною з історією краю, професор Стеллецький не обмежився. Невдовзі всі бажаючі жителі Чигиринщини мали змогу детально ознайомитися з результатами роботи археологічної експедиції під час публічної лекції Г.Стеллецького під назвою "Тайни України: мамути, Суботів, Холодний Яр." Протягом кількох днів перед початком лекції забори осель мешканців Чигирина прикрашали афіші наступного змісту: "В помешканні педтехнікуму о 2 год. дня має бути публічна наукова лекція голови наукової експедиції професора археолога Гн. Як. Стеллецького на тему "Тайни України: мамути, Суботів, Холодний Яр." Лекція мала демонструватись знахідками — кістками мамутів та Богдана Хмельницького. Ціна квиткам для службовців, інстітутців і красноармійців 2000, останнім по 6000 карб. Квитки в присутні час продаються Райнаропроосвіти. В день лекції в педтехнікумі"[24]. Коментарі стосовно хоч будь-якого натяку на прояв наукової етики в даній ситуації будуть зайвими.

В ході лекції професор більш детально, ніж це було викладено в протоколі, ознайомив присутніх з ходом розкопок, їх результатами та висновками, зробленими на основі проведених ним досліджень.

Насамперед, професор повідомив, що ним було знято шар штукатурки з тієї частини південно стіни церкви, де висіла табличка і "праворуч від цього того-місця, де легенда вказувала двері, які вели в підземну кімнату церкви, в якій, мовляв, і поховано Богдана" [25]. Проводячи невідомо з яких міркувань розкопки не під підлогою, а лише знявши шар штукатурки із стіни, Стеллецький зробив висновок, що тут поховання гетьмана ніколи не було, та й не могло бути. Більше того одними лише висновками з приводу досліджуваного об’єкта професор не обмежився. Гнат Якович наділив себе повноваженнями зняти табличку зі стіни Іллінської церкви як таку, що не відповіла історичній правді і є "актом історичної" спекуляції" з боку о. Романа Орловського, який, за версією археолога, прибив її" років 40 тому без жодного попереднього наукового досліду з метою за всякий спосіб підняти шанси підвищити інтерес до своєї церкви" [26] з подальшою передачею зазначеної таблички до Київського археологічного музею.

Дії професора Стеллецького викликали обурення члена Чигиринського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва місцевого знавця старожитностей священика Олексія Єфимовича, який відразу після публічних доповідей дослідника виступив на одному з засідань товариства з циклом з трьох лекцій під загальною назвою: "Тайна погребения Богдана Хмельницкого какь факть спекуляціи историческимь событиемь," де досить аргументовано, з посиланнями на наукові розробки відомих на той час вчених, спростував його твердження. Цілком справедливо О.Єфимович опротестував поливання брудом чесного імені о. Романа Орловського. З аргументами, наведеними краєзнавцем, не можна не погодитись. Адже, як свідчать архівні документи, о. Роман виступив ініціатором першої за 200-літню історію її існування реставрації церкви, чим фактично врятував храм від остаточного зруйнування. Реставраційні роботи здійснювалися під безпосереднім керівництвом відомого дослідника і знавця старожитностей професора Київської духовної семінарії Теофана Лебединцева з відома археографічного товариства.[27] Окрім цього, відновлювальним роботам передували дослідження експедиції археографічного товариства в приміщенні храму, на прилеглій до нього території та на місці садиби Хмельницьких.

Не володіючи ситуацією, Г.Стеллецький навіть не згадує о. Р.Орловського як 1-го реставратора храму, зате кидає звинувачення в "історичній спекуляції." Зважаючи на те, що реставрації церкви передував час перебування в Суботові Л. Похилевича логічними видаються припущення, що останній міг зустрічатися з о. Романом як з єдиним на той час священиком старого козацького села, поділившись, звичайно, своїми роздумами щодо долі Іллінської церкви і побажаннями стосовно відновлення історичної справедливості по відношенню до цієї святині. Ці роздуми, до речі були зафіксовані в "Сказаннях о населенных местностях Киевской губернии": Каждый русскій путешественник, котораго случай приведеть вь єту убогую церковь, пусть поклонится...месту за столбомь сь южной стороны, близь выхода из церкви. Здесь короткое время покоились бренные останки великаго Богдана... подь мраморным памятником. Сь приличным надписями, пока святотатственная рука злодея... не извлекла ихь оттуда, чтобы наругаться на прахомь.,.Мраморный памятник и надписи уничтоженныя Чарнецким, доселе не возстановлены.., по мнению нашему приличнее было-бы возстановить памятник надь его могилою вь Субботовской церкви и поправить на ней разрушающуюся деревяную крышу "[28].

Цілком вірогідно, що мідна табличка і була прикріплена в процесі реставрації церкви не пізніш 1869 р. (на що вказують і народні джерела), і аж ніяк не "років 40 тому, "як недбало припускає професор Стеллецький. Адже за елементарними підрахунками в даному випадку йдеться про 1881 р., коли о. Роман проживав у Києві. На користь даних припущень виступають відомості про перебування в Суботові М. Костомарова (травень 1872 р.). В "Автобіографії" вчений, описуючи старожитності краю, згадує і про табличку в усипальниці гетьмана [29].

Не менш суперечливими можна вважати аргументи професора-археолога щодо місця поховання гетьмана. В своїй лекції Стеллецький наголосив, що за наявними у нього достовірними даними обдурені козаками поляки в 1664 р. видобули з могили і поглумилися не над останками Богдана Хмельницького, а кістками іншого простого чоловіка, похованого козаками під Іллінською церкво замість Богдана — так званого „підміненого Богдана”. Опираючись також на місцевий переказ, за яким кістки гетьмана були викинуті Чарнецьким з-під Іллінської церкви, а потім вдруге були похован суботянами під одним з кам’яних хрестів, що знаходився на цвинтарі даної церкви, дослідник розкопав могилу саме під тим з хрестів, на який, на його думку (!), вказував переказ. Професор поставив собі за мету відшукати кістки "підміненого Богдана", щоб довести, що гетьман все-таки не був похований під церквою Св. Іллі [30]. Що ж виявив Стеллецький у поховальній ямі? Вважаєм доцільним навести частину доповіді археолога, наведену в одній з лекцій О. Єфимовича без змін: ”в розкопаній...могилі виявився повний, не зруйнований скелет дуже молодого небіжчика, (тобто, — молодого настільки, що в ньому аж ніяк не можна було признати кісток "підставного Богдана." -О.Є.) Тоді Стеллецький, за його словами, відіслав землекопача робітника, а сам спустився в яму і в ногах цієї могили, справа, відкрив круглу яму, в якій прямо з-під землі, без слідів домовини стирчали: берцева кістка і фаланга пальця дорослої людини.[31]

Після завершення розкопок професор виконав кресленик розкопаної могили і разом із знайденими кістками ілюстрував ним свою публічну лекцію. (Кресленик в даний час знаходиться експозиції Лубенського краєзнавчого музею). Таким чином, знаходження даних кісток, з твердженнями Гната Яковича, остаточно доводило істинність переказу, що останки "підміненого Богдана", викинуті з могили поляками, були перепоховані козаками під досліджуваним хрестом. Той факт, що кістки були вкинуті до ями недбало, археолог використовує як ще один доказ того, що належали вони не гетьману, бо поховані без домовини і належних знатній особі почестей. Дана думка наводиться всупереч усталеним церковно-світським канонам, котрі були, можна сказати, непохитними в ХVІІ ст.

В даному контексті не дозволимо собі пропустити на перший погляд здавалося б таку незначну деталь, як частина напису на афіші, де вказувалося, що лекція буде демонструватись кістками мамутів та Богдана Хмельницького (!). Виходить, що заінтриговані таким способом слухачі замість обіцяних їм останків гетьмана прийшли подивитись на кістки "підміненого Богдана,", а швидше всього — на даремно стривожені останки простого мешканця Суботова. Тут напрошується питання: то що ж дійсно ставив за мету Г.Стеллецький — "остаточно з’ясувати і розв'язати історичну тайну Богдана — подлінне місце його поховання "чи шляхом ігнорування результатів наукових пошуків визнаних дослідників з допомогою розкопок довести правдивість переказу?

З невідомих нам причин дослідник взагалі опускає такий вагомий момент як напис на досліджуваному ним хресті. Не могло бути, що він його не помітив. О. Єфимович повністю навів написи на обох хрестах, чим надав неоціненну допомогу наступним поколінням дослідників, адже даний час напис на одному з хрестів проглядається не повністю, а на сусідньому його взагалі неможливо прочитати. На лицьовому боці досліджуваного хреста О. Єфимович зафіксував напис "1799 г, Здесь лежит раб божий Кондрат Каменос." На іншому хресті краєзнавцю вдалося прочитати лише частину напису, оскільки, лицьова його частина зазнала і на той час значних пошкоджень: Іоаннь (выбоина])Кондратовь Здесь (дальше опять повреждение) [32] о. Олексій висловлює припущення, що на місці вищерблення міг бути напис "Син", що випливає з попереднього контексту. На думку О Єфимовича, під обома хрестами поховано родичів на прізвище Каменос. Можливо, невідомих історії благодійників Іллінської церкви кінця ХVІІІ ст. Досить слушними видаються зауваження священика стосовно невідповідності в розміщенні кістяка та розрізнених кісток, знайдених Стеллецьким, надписами на хрестах і з положенням самих хрестів над могилами, о.Олексій пояснює це як звичай підсувати домовини з покійниками в бокові підкопи-ніші, "щоб земля не давила", так і з практичних міркувань, коли масивні кам’яні хрести установлювалися не на свіжозасипану могильну яму, де вони могли б швидко осісти і похилитися, а на цілинну землю біля могили чи між могилами покійників родичів [33]. Логічним видається припущення О.Єфимовича, що переказ про повторне поховання кісток "підміненого Богдана" виник після 1799 р., інакше для поховання Каменосів ніхто не дозволив би собі турбувати відоме раніше поховання. Розкриту могилу Каменосів було засипано землею через місяць після закінчення розкопок суботівськими селянами.

Не витримують ніякої критики і твердження професора, що Іллінська церква спочатку була баштою фортецею, яка одночасно слугувала місцем проведення засідань гетьманської ради і з цих причин, а ніяк не може бути місцем поховання Богдана Хмельницького як нічим не аргументовані і як такі, що суперечать згадуваним вище літописним та науковим джерелам.

Заключним висновком археолога стало безапеляційне твердження, що поховано гетьмана було в Михайлівській церкві, де його останки до цього часу знаходяться незайманими. Професор завірив присутніх, що наступного 1922 р. він обов'язково продовжить розкопки цього разу вже під підлогою Михайлівської церкви і знайде поховання гетьмана. Однак, подальша доля археолога склалася таким чином, що йому довелося покинути Україну.[34]

Діяльність Г.Я. Стеллецького на Чигиринщині не можна оцінювати однозначно. З його появою тут активізувалася пам’яткоохоронна робота; за сприяння професора було створено Чигиринське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва [35]. До фондів Чигиринського історичного музею Гнатом Яковичем передано колекцію старожитностей, подальша доля якої потребує з'ясування [36].

Однак, не аргументований підхід до проведення археологічних досліджень, саму технологію проведення розкопок, безперечно, можна розцінювати як непрофесійні, по суті своїй аматорські. Висновки, зроблені в результаті розкопок, здебільшого необґрунтовані, мають не науковий характер.

Водночас, відомості про "наукові" досліди професора наводять на думку про доцільність продовження більш детальних археологічних студій насамперед, в приміщенні Іллінської церкви [37]. Адже так склалося, що біля південної стіни храму, де знаходилася вище згадувана табличка і з якої знімав штукатурку Стеллецький, в 1954р. було споруджено символічний надгробок Б. Хмельницькому. Отже, до цього часу ця частина церкви так і не досліджувалася.

Дослідження .експедиції Інституту археології АН УРСР [1969-1974 рр.], очолюваної Р.Юрою, М.Кучерою, П.Горішнім, підтвердили наявність поховальної ями біля південної стіни храму. Разом з тим було виявлено три чоловічих поховання, згадок про які в історичних джерелах поки що не знаходимо [38]. Щоправда, Й. Ролле констатує, що після страти тіло Данила Виговського було видано його дружині — старшій дочці Богдана Хмельницького Катерині і поховане в Суботові "у місцевій церкві біля тлінних останків батька і брата (?)" [39].

За непоодинокими свідченнями очевидців та з посиланнями на розповідь Р.Юри, двоє поховань належать особам духовного сану. Будемо сподіватися на виявлення нових авторитетних джерел, які прояснили б ситуацію щодо останків невідомих нам сучасників гетьмана.

Залишається відкритим питання про встановлення точного місця поховання гетьмана в церкві Св Пророка Іллі. Слід продовжити роботу в вітчизняних та зарубіжних архівних установах по з’ясуванню автентичного вигляду надгробка гетьмана з подальшим відновленням його на місті поховання.

Потребує ретельних розкопок і прилегла до храму територія, де впродовж кількох століть знаходився цвинтар. Доцільно було б провести археологічні дослідження і на місці старовинного кладовища, що на Козацькому майдані.

В музейних установах країни слід продовжити пошуки мідної таблички, знятої Гнатом Стеллецьким з стіни церкви.

Приємно відзначити, що наукові контакти з колегами інших науково-дослідних та музейних установ дають позитивні наслідки. Нещодавно полтавським краєзнавцем О.Сидоренком та юною дослідницею А Супруненко було виявлено і опрацьовано план розкопок Г.Стеллецького під одним з камінних хрестів біля Іллінської церкви [40]. За сприяння О. Супруненка кресленик введено до наукового обігу [41].

Сподіваємось, що подальші комплексні дослідження та плідна співпраця науковців НІКЗ "Чигирин" з однодумцями із споріднених установ призведуть до суттєвих зрушень у вирішенні порушених в даній статті проблем.

Примітки

  1. Смолій В.А,, Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. – К.: Либідь, 1993. – С. 34.
  2. Докладніше про основні віхи історії згаданого храму див.: Кукса Н.В.До історії Михайлівської церкви в Суботові // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – К.,1999.
  3. Соса П.П. Легенди про гетьмана // Краєзнавець Черкащини. - Черкаси, 1996. – Вип. 3. – С.11.
  4. Ролле И. Жінки при Чигиринському дворі. – К.,1994. – С. 30.
  5. Докладніше про історію церкви Свято-Успенської церкви див.: Кукса Н.В. Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Чигирині // Християнське буття України. – Біла Церква, 2000. б. Цит. за вид.: Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1997. – Т. ІХ. – Кн. 2. – С. 1010.
  6. Там само. – К., 1997. – Т. ІХ. – Кн. 1. – С. 599.
  7. Там само. – С. 599.
  8. Ролле Й. Жінки при Чигиринському дворі. – К., 1994. – С. 34.
  9. Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. – К., 1993. – С. 191.
  10. Історія русів (Український переклад І. Драча). – К., 1991.
  11. Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. – К., 1989 . –С. 624.
  12. Величко С. Літопис. – К., 1971. – С. 207
  13. Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки. – К., 1992. – С. 111.
  14. Думи. – К., 1969. – С. 240.
  15. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990. – С. 336.
  16. Похилевич Л. Сказання о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. – С. 682.
  17. Крип’якевич І. Чигирин і Суботів у візитації 1726 р. // Записки НТШ. – 1931. – Т. 151. – С. 191–194.
  18. Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Суботова, зібрані в рр. 1897-9. Подав Марк Грушевський // Записки НТШ. – 1909. – Т. 91. – Кн. 5. – С. 14.
  19. Похилевич Л. Сказання. – С. 682.
  20. Матеріали польових досліджень автора. - Розповідь Ярини Варивонівни Телятник.
  21. Черкаський краєзнавчий музей. – ПП №11. – С. 3.76.
  22. Похилевич_Л. Сказання. – С. 68.
  23. Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. – К., 1989. – С. 624.
  24. Докладніше про діяльність Я.Стеллецького див.: Ванцак Б., Супруненко О. Подвижник українського музейництва...- Полтава, 1995.
  25. Державний архів Черкаської області (далі – ДАЧО). – Р. – ІЗІ. – Оп.1. – Од. Зб.29. – Арк. 99.
  26. ДАЧО. – Р. – ІЗІ. – Оп. 1. – Од. зб. 25. – Арк. 1–14.
  27. Докладніше про археологічні студії Г.Я. Стеллецького в Суботові див.: Кукса Н.В. Археологічний літопис Лівобережної України. – № 1. – 2002.
  28. Ролле Й. Жінки при Чигиринському дворі. – К., 1994. – С. 46.
  29. Сидоренко О.В., Супруненко А.О. Невідомий план поховання Богдана Хмельницького // Археологічний літопис Лівобережної України. – 2001. – №2. – С.179.
  30. Супруненко О.Б.- директор Центру охорони і дослідження пам’яток археології Полтавсько облдержадміністрації, кандидат історичних наук, археолог, історіограф.


© Музей Гетьманства 2023. Всіх прав застережено. Копіювання матеріалів сайту заборонено.