Алі (Федір) Ізенбек, народився 3 вересня 1890 р. у м. Самарканді.
Батько його Артур (Атаджан) Єгорович, капітан першого рангу російського військово-морського флоту.
Юність Алі провів у середовищі Санкт-Петербурга. Кадет морської школи Санкт-Петербурга Ізенбек відчуває своє призначення не в тому, щоб стати морським офіцером, а спрямовує своє життя до мистецтва, бере уроки в Академії Мистецтв Санки-Петербурга. Його манить Париж. У 18 років, він у Парижі, навчається в школі мистецтв, переходить в майстерню Анрі Мартена, відвідує великі музеї Європи. У 1911 р. на запрошення уряду Росії відправляється в наукову археологічну експедицію для дослідження Туркестану, Бухари, Хіві, Північної Персії, як художник-зарисовщик.
Із експедиції Алі привозить серію художніх зарисовок – документів високої етнографічної цінності. В цей час він навчається в Академії Мистецтв в Санки-Петербурзі.
У 1914 р його мобілізовують на фронт. До 1917 р. А. Ізенбек був офіційним кореспондентом Імператорської Академії наук, у якій зібралися сотні його малюнків.
Жовтень 1917 р. він зустрів у Бухарі, де вступив до лав Добровольчої Армії генерала Врангеля.
У 1919 р. Алі Ізенбек командував Марковським артдивізіоном Першого армійського корпусу генерала Денікіна у чині полковника.
У грудні 1919 р. при відступі через село Великий Бурлук на Харківщині, у варварські розгромленій бібліотеці садиби Донець-Захаржевських-Задонських полковник Ізенбек знайшов шкіряні мішки, в яких побачив дерев'яні дощечки з невідомою йому писемністю. Частина дощечок була роздавлена. Маючи досвід роботи в археологічних експедиціях, він відразу оцінив їхню наукову цінність. Наказав денщику зібрати все, що вціліло і носити цю знахідку при собі. Історія садиби простежується з XVI століття. Тут колись гостював великий українский філософ Г.Сковорода (1722-1794). Яків Донець-Захаржевський, власник садиби, належав до старовинного козацького роду, історія якого тісно пов'язана зі Слобожанщиною. Останні великобурлуцькі Задонські, які були ріднею відомому українському козацькому роду Донець-Захаржевських, були безжалісно зарубані шаблями під час громадянської війни у 1919 році, садиба пограбована, бібліотека з рідкісними примірниками книг і манускриптів знищена. Завдячуючи полковнику Ізенбеку, були врятовані дощечки, що надалі отримали назву «Дощечки Ізенбека».
Алі Ізенбек був хоробрим воїном — під час громадянської війни він був останнім командиром Марковського дивізіону, який залишив Крим. Під час наступу червоних на Перекоп полковник Ізенбек хоробро захищав Арабатську Стрілку, що розділяла Сиваш і Азовське море, і залишив поле бою тільки після прориву ворогом фронта Білої армії, відступаючи з артвогнем до Сімферополя. Продовжуючи бити ворога по його тилах, він вийшов до Феодосії у момент посадки частин Білої армії на кораблі... Почалось тяжке емігрантське життя. Туреччина, Болгарія, Сербія, Франція і - з 1924 року - Бельгія.
,p> Лише в Бельгії Алі Ізенбек отримав змогу займатися виключно мистецтвом. Приятелюючи в Бельгії з Юрієм Миролюбовим, знаючи про захопленість останнього слов'янською старовиною, він, проте, не відразу довірив велику пам'ятку другові. Остерігаючись, попросив працювати Миролюбова у себе вдома і не виносити дощечки надвір, навіть відхилив пропозицію Брюссельського університету дешифрувати пам'ятку, не довіряючи нікому раритет своєї далекої Батьківщини. Юрій Петрович Миролюбов народився 30 липня 1892 року у місті Бахмут Катеринославської губернії (нині м. Артемівськ Донецької обл.). Дитинство і юність його пройшли в Україні та на Кубані. Навчався у духовному училищі, гімназії, Варшавському університеті. Перед початком першої світової війни перевівся на медичний факультет Київського університету. Після оголошення війни пішов на фронт добровольцем у званні прапорщика. Під час громадянської війни служив у збройних силах Центральної Ради в Києві потім на Дону, у військах генерала Денікіна.
Доля закидала Юрія Петровича до Єгипту, Південної Африки, до Індії та Туреччини. Наприкінці 1921 року він отримав дозвіл на проживання і навчання у Празі, але з політичних причин переїхав до Бельгії. Там працював у хімічній лабораторії Лувенського університету, а також хіміком на підприємствах металургійної промисловості. Одружився у 1936 році. У 1954 році з дружиною Жанне емігрував до США. В Сан-Франциско редагував російський журнал «Жар-птица». Навіть у стані тяжкої недуги він продовжував свою публіцистичну та літературну діяльність, яку розпочав ще у Бельгії. 1970 року, перебуваючи на кораблі в океані, дорогою до Європи захворів на запалення легень і помер 13 листопада.
Завдяки знайомству в Брюсселі з Алі Ізенбеком, Ю.Миролюбов одержує можливість працювати зі стародавніми дощечками «Велесової Книги». Ця титанічна праця тривала з 1927 до 1936 року. Юрію Петровичу вдалося розшифрувати зіпсовані часом викарбувані тексти дощечок, переписати їх та перекласти на сучасну мову.
Лише завдяки великим зусиллям вдови Юрія Петровича, пані Жанне Миролюбової, з 1974 року розпочинається видання великої літературної спадщини обсягом понад п'ять тисяч сторінок. Вона до останніх днів берегла нарівні з рукописами чоловіка і роботи Алі Ізенбека, віддаючи шану його творчості.
У 1999 році цією спадщиною зацікавився Володимир Макарович Перегінець. Народившись у 1946 р. на Уралі і повернувшись на етнічну Батьківщину у молоді роки, він всім своїм єством, усією своєю діяльністю намагався донести до України свою щиру любов до неї. Часто буваючи в Німеччині і розшукуючи сліди «Велесової Книги», він познайомився з удовою Юрія Миролюбова. Зав'язалася дружба між дев'яностолітньою удовою Миролюбова і академіком Міжнародної академії Інформатизації, доктором економічних наук, доктором філософії, професором Перегінцем Володимиром Макаровичем. Пані Миролюбова дозволила пану Володимиру ознайомитись з архівом Юрія Петровича, бачачи щиру зацікавленість гостя творчою спадщиною її чоловіка, дозволила працювати в її домі, систематизувати, досліджувати рукописи. Пані Жанне переконалася в тому, що людина, яка цікавиться спадщиною, патріотична, щира у своєму творчому інтересі, й запропонувала В.М.Перегінцю опіку над архівом. У 2002 році всі рукописи Ю. Миролюбова та роботи А.Ізенбека були коштом підприємця-академІка перевезені в Україну, і в січні 2003 р. в Будинку вчених у Києві відбулася презентація рукописів письменника, в тому числі і машинопису «Дощечок Ізенбека».
Академік Перегінець своїм коштом відреставрував всі роботи, оформив їх, «одягнув» у рами.
Великий пласт життя, великий пласт енергії не багатьох щирих людей повертається-вплітається сьогодні в канву життя України. І наша Батьківщина завдяки цьому стає багатшою, заповнюється ще одна біла пляма історії, яку творили наші пращури і якої, подумати страшно, якісь шістдесят років тому ми ще не знали.
