Віктор Гонтар
Народився в 1949 р. в Полтавській області.
В 1986 р. закінчив Московський університет мистецтв, факультет живопису і графіки.
Пейзаж і натюрморт – основні напрямки його творчості.
Художні роботи знаходяться в галереях України, Польщі і Німеччини, а також в приватних колекціях Канади, США, Франції, Італії, Японії, Греції, Росії та інших країн.
Швидкісна, бурхлива течія сучасного життя пропонує виснажливий темп існування. Щоб не захлинутися у хвилях подій та вражень потрібна пауза, можливість зупинитися. Навіть закриваючи очі важко позбутись агресії яскравих кольорів, зображень та написів, які спонукають, пропонують, інформують і запрошують… У середньовічному Китаї павільйони для чайної церемонії будували таким чином, щоб кожна їх сторона виходила на певну картину природного ландшафту. Споглядаючи її під час неквапного дійства людина віднаходила душевну рівновагу та цілісність. Для досягнення такого рідкісного, але вкрай необхідного сьогодні стану не обов’язково звертатись до екзотичних традицій. У самому слові «краєвид» схована відповідь. «Краєвид» - це не тільки «вид краю», тобто природи. «Край» - це межа, кордон, що відсікає побутово-плинний шум соціуму. «Вид» можна інтерпретувати, як «погляд», напрям зору. Тоді «край» стає рамою, а «вид» картиною у ній.
У творчості В.Гонтара ми знаходимо саме такий споглядальний, медитативний підхід. Класичний реалістичний вишкіл – влучний інструмент, яким майстерно користується художник. Він допомагає створити достовірний образ оази відпочинку і чуттєвого самозаглиблення серед жорсткої реальності гамірного, щоденного прискорення. Автор малює краєвиди. У представленому доробку їх два види. Зовнішній, власне пейзаж, і внутрішній, де простір людської душі знаходить своє відлуння у таємничому бутті речей. Останній, дивлячись на роботи, не хочеться відносити до усталеної назви жанру – «натюрморт» («nature morte» - мертва натура). За своєю сутністю картини набагато ближче англійському відповіднику «still life» - тихе життя. Камерність, ліричність емоційної складової не порушує, а навпаки сприяє досягненню стану зосередженого спокою. Це особистий подарунок художника глядачеві, наче бажаний відпочинок після довгої дороги, що здатен наповнити силою для подальшого руху.
Андрій Гуренко
|
