Надія Омелянівна Химиченко народилася на Вінниччині в 1934 році. Живе в місті Обухові. Усе життя пропрацювала бухгалтером на різних підприємствах. У 1987 році, після виходу на пенсію, зайнялася художньою творчістю - виготовленням весільних вінків, вишивкою, в тому числі й обухівського рушника. Надія Химиченко - постійний учасник художніх виставок, які проходять у Національному музеї народної архітектури та побуту України, виставляє свої твори за кордоном - у Латвії, Німеччині. Її роботи є у приватних колекціях Росії, Італії, Австрії, США, Польщі, Франції та Англії.
В експозиції близько сорока авторських вінків Надії Химиченко. Штучні квіти, пір`я, намисто, помпони, стрічки - усе від найніжніших до колоритних кольорів. Вінки настільки різні й фантазійні, що припадуть до смаку будь-якій, навіть найпримхливішій нареченій. Крім сучасних робіт, на виставці представлений весільний вінок, відновлений художницею за старовинним зразком, що зберігається в Національному музеї народної архітектури і побуту в Пирогові. Український віночок є не тільки окрасою й оберегом,. його називають знахарем душі, бо він здоров’я береже, відгонить усю нечисту силу, надає наснаги і радості, він призначений забезпечувати дівчині надійний захист і справжню красу.
Колекція рушників Надії Омелянівни охоплює весь колорит Обухівського краю. Вона була однією з тих, хто взявся за відродження обухівських рушників із древнім вишитим символом «Дерева життя». Недаремно цей рушник став своєрідним ідейним стрижнем всього суспільно-духовного життя Малишкового краю і основою герба міста Обухова. Унікальність обухівського рушника полягає ще й утому, що він демонструє традицію двобічної вишивки. У ньому нема лиця і звороту. Обидві сторони однакові. У цьому закладена глибинна народна мудрість: у людини повинно бути все гарно не тільки з лиця, видимої сторони (це наші вчинки), а й з невидимої, де знаходяться наші думки і почуття. Коли ми дбаємо лише про красу лиця, то воно тільки для людей, а не для Бога. В людині повинна бути цілковита гармонія видимого і невидимого, земного і небесного. І це демонструє нам двосторонній обухівський рушник. Композиція вишивки рушника з головним елементом Деревом Життя, Деревом Роду відображає триєдність світу - підземного, земного і небесного. Підземний - це наш фундамент, наші предки, яких ми повинні пам"ятати. Далі йде теперішній земний світ батьківського покоління. І вгорі квітка, вогонь життя, наше майбутнє, наші мрії, які спрямовані у небеса. Над верхньою частиною Дерева не можна вишивати нижній елемент, бо таким чином перекривається його енергетика і припиняється надходження Божої благодаті.
Як починати рушник вишивати, треба спочатку купити полотно. Полотно треба, щоб було біле і домотканне. Щоб не було воно обрізане, ні посередині перерізане, тому що оце переривається життя молодих, які будуть ставати на рушник. Рушник повинен бути тільки суцільний, не менше трьох метрів. Шиємо ми або нитками шерстяними або шовковими. Це сама лучша енергетика оцих ниток... і передача інформації. Спочатку вишиваємо минуле нашого роду, які вже відійшли. Потім починаємо вишивати древо роду нашого. Це такий вазон, який вишивається.. і тут вишивається зірка, яка несе енергетику цій людині, яка стоятиме на цьому рушнику. А це лілія.. вишивається квітка вогню, з якої іде енергетика дальше, і тут сплітається рід чоловічий і жіночий. Якщо починаєте вишивати рушник, то обов’язково треба помітити, де права сторона, а де ліва, де плюсова, а де мінусова енергія. Плюсова енергія повинна бути чоловіча сторона, і на чоловічу сторону стає чоловік, а на жіночу - жінка. Так що ці дві енергії сходяться в кучу і тоді складається міцна сім’я, якщо вони стоять на такому рушнику. А голки обов’язково купляються або в понеділок або в четвер, бо це жіночі дні - енергетика іде жіноча. Голку ніколи не можна губити, треба старатися, якою голкою начали такою і закінчити. Потім не можна голку втикати у рушник, а краще голку з ниткою уткнути у подушечку. Як закінчили шити, а не закінчили ще вишивати, треба рушник гарненько згорнути, загорнути у біле полотно і положити його до слідуючого разу. Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.
 
 
 
 
|
