Персональна виставка авторської ляльки триватиме з 15 червня до 4 липня 2011 року
Оксана Смерека-Малик - за фахом філолог-романіст, за посадою - директор Художнього ліцею при Львівській академії мистецтв. Лялькарка, писанкарка. Автор кількох поетичних книг, дипломантка XII конкурсу імені Мирона Утруска.
Народилася Оксана Смерека в Бережанах на Тернопільщині, а росла у прикарпатському містечку Надвірна на Івано-Франківщині, яке сформувало її тонке відчуття природи, народної пісні та звичаєвості, розуміння народних мистецтв. Це прочитується у її першій поетичній книжці "Три любові" (Львів, 1997, 2008), яка складається з трьох циклів-любовей: гуцульської (до рідного краю), французької (до прекрасної чужини, та, мабуть, до всього світу) і квіткової (до живого світу природи). Ці двомовні, українсько-французькі, поезії написані через призму національних традицій та асоціацій.
Тут є спокуса провести аналогію із ляльковими циклами, які умовно можна розділити також на три основні, хоч насправді їх більше. Найбільш яскрава і колоритна "Карпатія: дівки, газдині, молодиці" - це те, що пов'язує Оксану з її гуцульською любов'ю, де просто необхідне її відчуття народних архетипів. "Львів'янки: пані і панянки" - майже француженки, більш урбанізовані, вимагають елегантних пастельних кольорів. До речі, сукні цих городянок можуть слугувати моделями для творення сучасного одягу. До третього циклу входять "Пори року", "Маків цвіт", "Серпневе поле", "Вечірня ватра" - всіх цих мавок умовно можна віднести до квіткової любові, обто світу природи. Бо за стилістикою і духовною напругою Оксанин світ - єдиний і неподільний. Так само, як її творчість. Словами - гагілками випишу Великодньої любові писанку...
Писанки творяться тільки до Великодня. Цей ритуал Оксана здійснює ось уже понад 20 років. І якби не роздаровувала їх друзям, то, напевно, сформувала б зараз ще й колекцію своїх писанок, з традиційними та авторськими візерунками.
Поезія також має свій час. Не записується щодня, а відкладається десь у кутиках пам'яті, поки не прорветься раптом циклом віршів якоїсь дощової неділі... Це, як з писанками, які можна розмальовувати в неділю. Лялька з'явилась в Оксаниному житті навесні 2010 року. Першу ляльку створила в кінці березня, коли була запрошена на щорічну книжкову толоку у Миколаєві Дністровському, що була присвячена Уляні Кравченко. Вирішила поїхати з подарунком - і зробила ляльку Уляну, у стриманих полинових барвах, що найбільше пасували до аскетичного образу поетеси, сучасниці Івана Франка.
З тих пір її руки майже щодня пірнають у кошик з різнобарвними шматинками, обрізками тканин і полотна - що витягнуть: така й буде лялька. Оксана йде за матеріалом, його колір і фактура підказують образ. А ще - передає творам свій темперамент, свою кипучу енергію, її ляльки динамічні, візуально рухомі. Майстриня інтуїтивно обрала, вибрала чи придумала каркасну ляльку мотанку, якій притаманна гнучкість. Ось чому такі динамічні композиції, де, наприклад, сперечаються дві молодиці чи городянки поспішають на каву. А чи - дівчата стоять колом в очікуванні танцю, і "та, що скраю", здається, ось-ось заспіває. Тут навіть не костюми, а самі пози передають характер і типаж, створюють враження живої картини. Можна сказати, що стиль лялькарки - емоційний, бо оці її цикли, композиції з ляльок - творять свою ауру, своє інформативне поле. Авторка не ставить за мету дотримуватися, скажімо, якогось регіонального етнографізму. Вбрання та емоційний настрій її авторської ляльки творяться спонтанно, як і поезія, що несе в собі справжнє глибоке знання наших витоків.
Вже в серпні 2010 року майстриню запросили на дебютну персональну виставку в Національний центр народної культури імені Івана Гончара в Києві. У вересні була учасником II Львівського фестивалю "Ляльковий світ". В грудні - участь у виставках "Авторська ялинка" та в галереї "Мистецька рамарня" у Львові. В 2011 році - персональні виставки авторської ляльки у Художньому ліцеї при Львівській академії мистецтв, в Палаці мистецтв музею "Дрогобиччина", в Музеї історії Надвірнянщини, участь у Всеукраїнському фестивалі майстрів народного мистецтва "Україна! Йой" в м. Южне на Одещині, "Етнолялька 2011" у Львові. Ляльки Оксани - у приватних колекціях в Україні, Польщі, Чехії, Росії, Іспанії, Бельгії, Канаді, США, у фондах НЦНК імені Івана Гончара в Києві, музейному комплексі в Дрогобичі, Музеї в Надвірні. Спільно з черкаською майстринею Ларисою Теліженко на площі Ринок у Львові 30 квітня цього року створила 3-метрову ляльку-мотанку, що увійшла до Книги рекордів України. В червні-липні відбудуться виставки "Оксанина лялька" в Музеї гетьманства в Києві та Чернігівському художньому музеї, а також на міжнародному фестивалі народних майстрів "Керамздвиг 2011" в Опішні на Полтавщині.
І насамкінець - про професію. Мисткиня не протиставляє її творчості. Вона пам'ятає усіх своїх учнів, а за тридцять років педагогічної праці - це сотні облич, характерів, доль. Вірить, що й вони її не забули. "Нас пам'ятають ті, кого ми любили", каже вона. Усе поєднує любов, творчість можлива там, де є любов.
