Людмила Бруєвич

художник-графік, лауреат Гран-прі всеукраїнської триєнале "Графіка-97”

Народилася на Україні в місті Києві .В 1981р. закінчила дитячу художню школу. В 1985р. закінчила з відзнакою Київський художньо - промисловий технікум. З 1988р. по 1994р. навчалася в Українській Академії Мистецтв. В 1994р. вступила до Спілки Художників України.

Виставки Людмили Бруєвич

Справжній митець - це своєрідна антена, що приймає енергію і зчитує інформацію з ефіру. Він помічає те, що лишається непоміченим у суєтному світі й намагається зберегти і законсервувати цю енергію у своїх творах.

Частина такої концентрованої енергії представлена у двох нових творах - це "Сукня” та диптих "Геометрія Кохання”.

Диптих "Геометрія Кохання” - такий-собі еротично-символічно-геометричній твір, ідея якого виникла під впливом спекотного літа й заміського життя, де Любов і Радість відокремлені від марнот міста, де лише Сонце скеровує усі думки і рухи до найменшого у кожній клітині тіла: від фотосинтезу у рослині до усвідомленого органічного симбіозу людини й природи. Лише Сонце - авторитарне й безкомпромісне світило, чия влада над усіма процесами абсолютна й беззаперечна, може сповільнити чи прискорити неспішний Плин Часу. Тут за сприятливих умов Сонце перетворює:

Насіння в пагін

Пагін в рослину

Рослина дарує квітку

Квітка народжує плід

Плід виокремлює насінину

І все починається знову з року в рік.

Цей повторюваний, незмінний і водночас мінливий коловорот подій і є певною схемою Життєвої Мудрості. Він підтверджує доцільність існування людської душі, дає надію на відродження, показує безкінечність світобудови через досконалу геометрію квітки, яка є ніщо інше як ключ до пізнання законів всесвіту.

"Сукня” - це оболонка людської душі - не лише тіла, з відбитками переживань і мріянь, сумнівів і надій, спогадів і ілюзій. Це одяг скроєний і зітканий з марень і сновидінь. Тут поруч рослинний спокій й полохливі пташки, стрімкі потоки повітря й тихі водні джерела наповнені життям. Десь з глибини підсвідомого виринає тихий дівочий спів, переплетений з вібруючими звуками лісових хащів. Тут спалахує сонячне світло поряд з нічними світилами, а жіноча чуттєва легковажність не суперечить догматичним релігійно-міфологічним символам. Все зживлено й зіткано між собою, й вирує і пульсує життям.

Поза простором Сукні вільно пливають хмаринки-човники, літають рибки, й щедро розкидані кимось троянди наповнюють повітря п’янкими ароматами. Два Ноєві Ковчеги ризикують зіткнутися з гелікоптером, замріяна красуня спочиває у місячному човні. У поземі розчавлена гілка метро, а в небесній тверді - Зміна Часів.

"Сукня” - своєрідна жіноча оповідь про марність сьогодення і велич Вічності.

Людмила Бруєвич