Рябчук Іван Іванович

Народився Іван Іванович у 1941 році, коли вже почалася війна, у селі Петрівське Таращанського району на Київщині. Його батько Іван Корнійович – учасник Другої Світової війни. Після війни родина Рябчуків переїхала до Умані. Іван Рябчук у 1966 році закінчив Львівське музичне училище де на народному відділенні вчився на домриста, потім вступив до Ніжинського педагогічного інституту ім. Гоголя, отримав спеціальність диригента оркестру і хору.

З 1970-го до 2009-го року Іван Рябчук викладав хорове і оркестрове диригування в Уманському педучилищі, водночас грав на домрі в оркестрі народних інструментів цього ж училища. Оркестр був лауреатом різних конкурсів.

Життя так склалося, що у 2009 році довелося переїхати до Ірпеня. Та звичайно, без музики не зміг, відразу пішов до церкви співати, бо мав практику церковного співу. Дізнався, що в Будинку культури є змішаний хор ветеранів «Пам'ять». А при хорі є чоловічий ансамбль козацької пісні «Хортиця». Іван Іванович бере участь в обох колективах. Часто виступають. Отже, весь час у музиці.

Мати Івана Івановича Віра Павлівна все життя вишивала – рушники, картини, штори, скатертини. Вся хата була у вишивках. Іван виріс у цьому вишитому світі. На сорокаріччя Івана Івановича мама вишила рушник із побажанням: «Хай щастить тобі, сину». Мами вже немає, а її побажання щастя – перед очима сина. І ось тепер, вже ірпінчанин, Іван Рябчук має дивовижне, як для чоловіка, хобі – він вишиває. За життя мами Іван Рябчук не вишивав. Тільки допоміг трохи вишити тло на іконах. А коли мами не стало, почав вишивати. Іван Іванович захопився творчістю Тараса Шевченка, і це стало найголовнішою темою його витворів, на яких голкою і ниткою вишиті не просто тексти Кобзаря – певний настрій – зміст, де складовими також є орнаменти, візерунки, зображення.

Тож маємо справу з вишитим Кобзарем у картинах, кожна з яких – з індивідуальним оздобленням, форматом, отже, обличчям. Спочатку Іван Іванович вишив портрет Тараса Шевченка і вірш «Заповіт». Потім вишив вірш «Думи мої», потім - «Тече вода». Нині в доробку Івана Рябчука біля 40 вишитих поезій з «Кобзаря» Тараса Шевченка. Вишиті роботи обрамлені оригінальними орнаментами і мереживом. Майстер витрачає на одну вишивку від одного до трьох місяців. Встає раненько і береться за вишивання. Як тільки випаде вільна хвилина, зразу бере до рук полотно. Крім вишитих поезій Іван Іванович вишиває серветки, рушники, сорочки.

Перші виставки майстер провів в м. Умані, де жив і працював. Згодом виставки відбулись в Ірпінській міській центральній бібліотеці, Ірпінському краєзнавчому музеї. Свої роботи Іван Іванович часто виставляв на святкових заходах в м. Ірпені. Географія виставок вишитих поезій на полотні «Вишитий Кобзар» поширювалась по всій Україні: Бориспільський державний історичний музей, Обухівський районний краєзнавчий музей, Ржищівський обласний археологічний музей, Боярський районний краєзнавчий музей, Канівський музей декоративно-прикладного мистецтва стали прихистком для творчого доробку І. Рябчука. Радо приймали творчість майстра у м. Біла Церква.

За сприяння кінорежисера Петра Олара відбулась серія виставок на Івано-Франківщині (с. Криворівня, музей І. Франка, м. Верховина, музей «Гуцульщина») та на теренах Чернівецької області (м. Старожинці та в Чернівецькому художньому музеї). На горі Говерла Іван Іванович започаткував вишиття «Рушника Європейської єдності».

Цікавою і змістовною були творчі подорожі до країн Прибалтики. За підтримки української громади у Литві відбулись виставки у м. Вільнюс, м. Таураге, м. Тракай. За сприяння конгресу українців у Латвії відбулась виставка у м. Рига та  м. Єлгава (український культурний центр «Джерело»)

Іван Іванович активно працює над вишиттям нових полотен і мріє про нові виставки-мандрівки.