Познайомитися з діяльністю гетьмана в екзилі Пилипа Орлика відвідувачі можуть в одному з залів Музею.
Пилип Орлик нащадок литовсько-білоруського шляхетського роду гербу Новіна, син Степана Орлика (вбитого під Хотином 1673 р.) й Ірини з Малаховських, (див. родовідне дерево в експозиції).
Народився Пилип Орлик в с. Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Початкову освіту отримав в єзуїтській Віленській академії. Згодом сім’я переселилася на Україну і П.Орлик вступив до Києво–Могилянської колегії (закінчив 1694р.), з 1968 р. був кафедральним писарем київської митрополії. Одруження (1968 р.) з Ганною Герцик, дочкою полтавського полковника П.Герцика, відкрило Орлику шлях до старшинської кар’єри.
З 1700 р. Пилип Орлик працював в Генеральній Військовій Канцелярії, спочатку як старший військовий канцелярист (1702 р.), потім як реєнт, нарешті - генеральний писар, найближчий помічник гетьмана Івана Мазепи. Особливу діяльність Пилип Орлик виявив під час війни 1708-1709 років, зокрема допомагаючи гетьманові у спробах створити антимосковську коаліцію на Сході Європи. В експозиції залу подана схема адміністративно-військового управління Гетьманщини часів Івана Мазепи.
Разом з Іваном Мазепою Орлик подався на еміграцію. Після смерті Мазепи був обраний гетьманом за кордоном, у Бендерах 5 квітня 1710 р. Того ж дня було прийнято документ „Правовий уклад та конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького...” головним редактором якого був Пилип Орлик.
Копію конституції можна побачити серед інших матеріалів залу.
Основною метою політики П.Орлика було – визволення України з-під московської влади. Спираючись на Запорозьку Січ і союз зі Швецією, Пилип Орлик намагався висунути українську справу на міжнародний рівень і організувати нову антимосковську коаліцію. Він уклав союзний договір з Кримом 23.11.1711 р., вів переговори з Туреччиною (яка привілеєм 1712 року визнала владу Орлика на Правобережжі і Запоріжжі), з донськими козаками (булавинцями) на Кубані, навіть з казанськими татарами та башкирами. Орлик провадив збройну боротьбу проти Москви на Правобережній Україні у 1711-1714 роках, яка, після перших успіхів закінчилась невдало, через хибну політику Туреччини й хижацьку поведінку Криму. Всі ці події відображені в фотодокументах експозиції.
1714 р. П.Орлик з частиною генеральної старшини виїхав до Швеції, а 1720 р. – переїхав до Німеччини, якийсь час жив інкогніто у Сілезії й Польщі, а з 1722 р. і до кінця життя перебував у володіннях Туреччини. Фактично він був інтернований (до 1734 р. у Салоніках, а потім у Буджаку й нарешті у Молдовії). У цей період Пилип Орлик шукав підтримку також у різних європейських держав, зокрема Швеції, Польщі, Англії, Ватикані, а головне у Франції через свого сина Григора Орлика (див. фотокопію портрета). Разом з ним він намагався організувати власну військову силу й підняти Запоріжжя проти Москви, але всі ці заходи не мали успіху, у зв’язку з не сприятливими політичними обставинами по відношенню до України. Помер Пилип Орлик 1742 року в Яссах.
Пилип Орлик нащадок литовсько-білоруського шляхетського роду гербу Новіна, син Степана Орлика (вбитого під Хотином 1673 р.) й Ірини з Малаховських, (див. родовідне дерево в експозиції).
Народився Пилип Орлик в с. Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Початкову освіту отримав в єзуїтській Віленській академії. Згодом сім’я переселилася на Україну і П.Орлик вступив до Києво–Могилянської колегії (закінчив 1694р.), з 1968 р. був кафедральним писарем київської митрополії. Одруження (1968 р.) з Ганною Герцик, дочкою полтавського полковника П.Герцика, відкрило Орлику шлях до старшинської кар’єри.
З 1700 р. Пилип Орлик працював в Генеральній Військовій Канцелярії, спочатку як старший військовий канцелярист (1702 р.), потім як реєнт, нарешті - генеральний писар, найближчий помічник гетьмана Івана Мазепи. Особливу діяльність Пилип Орлик виявив під час війни 1708-1709 років, зокрема допомагаючи гетьманові у спробах створити антимосковську коаліцію на Сході Європи. В експозиції залу подана схема адміністративно-військового управління Гетьманщини часів Івана Мазепи.
Разом з Іваном Мазепою Орлик подався на еміграцію. Після смерті Мазепи був обраний гетьманом за кордоном, у Бендерах 5 квітня 1710 р. Того ж дня було прийнято документ „Правовий уклад та конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького...” головним редактором якого був Пилип Орлик.
Копію конституції можна побачити серед інших матеріалів залу.
Основною метою політики П.Орлика було – визволення України з-під московської влади. Спираючись на Запорозьку Січ і союз зі Швецією, Пилип Орлик намагався висунути українську справу на міжнародний рівень і організувати нову антимосковську коаліцію. Він уклав союзний договір з Кримом 23.11.1711 р., вів переговори з Туреччиною (яка привілеєм 1712 року визнала владу Орлика на Правобережжі і Запоріжжі), з донськими козаками (булавинцями) на Кубані, навіть з казанськими татарами та башкирами. Орлик провадив збройну боротьбу проти Москви на Правобережній Україні у 1711-1714 роках, яка, після перших успіхів закінчилась невдало, через хибну політику Туреччини й хижацьку поведінку Криму. Всі ці події відображені в фотодокументах експозиції.
1714 р. П.Орлик з частиною генеральної старшини виїхав до Швеції, а 1720 р. – переїхав до Німеччини, якийсь час жив інкогніто у Сілезії й Польщі, а з 1722 р. і до кінця життя перебував у володіннях Туреччини. Фактично він був інтернований (до 1734 р. у Салоніках, а потім у Буджаку й нарешті у Молдовії). У цей період Пилип Орлик шукав підтримку також у різних європейських держав, зокрема Швеції, Польщі, Англії, Ватикані, а головне у Франції через свого сина Григора Орлика (див. фотокопію портрета). Разом з ним він намагався організувати власну військову силу й підняти Запоріжжя проти Москви, але всі ці заходи не мали успіху, у зв’язку з не сприятливими політичними обставинами по відношенню до України. Помер Пилип Орлик 1742 року в Яссах.
